Культурно – просвітницький захід «Вишиванка. Спадок нації» в бібліотеці ЖПЛ ЖОР
Українська вишиванка – це національна святиня, яка символізує і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь, що не переривається віками. Вишита сорочка є не тільки матеріальною, а й духовною спадщиною українського народу.
Для українців вишиванка – не просто одяг. Це генетичний код нації, зашифрований у фантастичних і неймовірно гарних візерунках, орнаментах і хитросплетіннях творів народних майстрів вишивки. Вишиванка для України – це більше ніж національний костюм, це частина її душі…
Всесвітній день вишиванки – свято, яке українці зустрічають щороку у третій четвер травня. День вишиванки цього року відзначають 18 травня. Це свято стало невід’ємною частиною ідентичності українців. Це той оберіг, символ духовності, який захищає нас, нашу країну.
Вперше це свято відзначили у 2006 році, коли студентка Чернівецького національного університету Леся Воронюк запропонувала своїм одногрупникам прийти на заняття у вишитих сорочках. Ініціативу підтримали і викладачі та студенти всього навчального закладу. Декілька років свято відзначалося лише у стінах університету, а потім ця традиція поширилася і по інших містах України та світу.
В бібліотеці Житомирського професійного ліцею ЖОР проведено культурно – просвітницький захід « Вишиванка. Спадок нації». Бібліотекарка Леся Слюсар підготувала та запропонувала увазі здобувачів освіти групи КК 11 інтерактивну лекцію – презентацію до Всесвітнього дня вишиванки, книжкову виставку «Вишиванка – духовна броня українців».
Леся Володимирівна розповіла про історію української вишивки, про найдавніші українські вишивальні мотиви та техніки, про високу естетику української народної вишивки, про вишиванку – невичерпну спадщину духовної культури українського народу.
З прадавніх часів вишиванка була для українців особливо цінною, у ній були зашифровані сакральні символи, які зберігають історію народу, його ідентичність. Сьогодні вишивка – ніби стародавній літопис, через який можна доторкнутися до історії та культури кожного куточка України.
Історія виникнення вишивки в Україні пов’язана з Трипільською культурою, яку відносять до епохи пізнього неоліту.
Під час розкопок Соколової могили на Миколаївщині, серед поховань сарматської жриці науковці знайшли фрагменти шовкової тканини із золотою вишивкою. Знахідку датують I ст. до н.е. Одяг оздоблювався у техніці «у прикрій». Вона стане розповсюдженою аж у XII ст., у часи Київської Русі. Історики вважають, що візерунки викладалися золотою ниткою на шовку, а вже потім пришивали жовтими нитками до основи.
Серед давніх знахідок є і металева статуетка чоловічка з Мартинівського скарбу, датованого VI століттям і знайденого в Черкаській області біля села Мартинівка. Фігурка “одягнена” у сорочку із вишивкою на грудях. В українській історії чимало прикладів, коли вишиті орнаменти знаходили на кам’яних бабах у степах.
Історія української вишивки має чимало задокументованих свідчень того, що знать була вбрана у вишитий одяг. В Іпатіївському літописі від 1252 р. говориться, що князь Данило Галицький під час зустрічі з королем був одягнений в кожух, обшитий золотими плоскими мережками.
“Моду” носити вишиваний одяг започаткував ще Іван Франко. Він поєднав вишиванку з буденним одягом. Іван Франко носив її під піджак та жилет. Завдяки Франку вишиванка стала маркером сучасної національної ідентичності.
Найдавнішими українськими мотивами були геометричні візерунки, наприклад, спіралі трипільської культури. Хвилясті лінії, ромби, зигзаги, меандри, кола і цятки — такими були перші фрагменти українських орнаментів. Щодо технік, то найдавнішими українськими вважаються подібні прийоми, як «прокол», «шов по формі», «шов в ялиночку», «шов у прикріп», «шов по мотузці», «панцерний шов».
Найдавнішими українськими вишивальними техніками в історії є пряма гладь, яка дуже популярна в усіх регіонах України, та “ретязь”, яку полюбляли на західній Україні. Остання техніка є різновидом класичного “хрестика”.
З XVIII ст. популярності у вишивальниць набирає бісер (гарус), стеклярус (видовжений бісер).
Історія української вишивки має ще одну яскраву сторінку — визвольна боротьба в часи Української революції (1917-1921 роки) та періоду УПА (1942-1949). Воїни повстанці обов’язково мали з собою чорну сорочку, як варіант одягу для поховання. Депортовані та розкуркулені українці в таборах ГУЛАГу продовжували вишивати. У фондах національних музеїв є вишивки, виконані із клаптиків матраців, вишиті риб’ячими кістками замість голки.
В сучасній українській вишивці до традиційних технік та матеріалів додається вишивка на органзі, євросітці.
Процес становлення традиційного українського народного вбрання охоплює всю територію, де проживають етнічні українці, він поєднує місцеві традиції з впливом інших народів і має розвиток крізь всі історичні епохи. Повний комплекс українського вбрання з багатьох предметів – це стрій. Основою нашого народного строю є сорочка. Шили сорочки з лляного чи конопляного домотканого полотна. Дослідники народного строю називають сорочку не тільки улюбленою ношею українців, а й клітинкою свідомості, рисочкою національного характеру.
Українська вишивана сорочка, кожна неповторна через безліч узорів і технік вишивання, має неповторну магнетичну силу краси. Українська вишиванка – це свого роду символ, який пройшов крізь покоління, єднає рід і вшановується як святиня.
Здобувачі освіти групи КК 11 переглянули документальний фільм Олександра Ткачука і Лесі Воронюк «Спадок нації». Цей фільм про національні традиції та цінності нашого народу. Вишита сорочка – спадок нації, який передається з покоління в покоління, навіть під час репресій, виселень і голодоморів. Вишиванка – не лише атрибут української культури, а й генетичний код нації. Оберіг, що гріє серце. Святиня, яка духовно збагачує. Символ, який об’єднує покоління.
Вітаємо з Днем вишиванки тих, хто живе, працює, воює під синьо-жовтим стягом. Усіх, кому рідні серцю кольорові орнаменти на вишитих сорочках. Ми непереможні, бо ми – єдині!
