Голод не куля

Із 1933-го

Путівець могилі бока стоптав,
Бабуся дерном латає:
– Це ж тут Улянка
Із 33-го…
Досі мене виглядає.
А ондечки під парканом
Вишняк розцвів,
То – Галя, Степан, Микола…
П’ять дочок і шість синів.
Голодовка усіх зборола,
Зі світу звела й Петра,
У ямі одній – пів села…
І більше ні слова,
Довіку
Замкнула бабуся вуста…
А я (наївна дитина)
Збагнуть не могла ніяк:
Що ж то за люта звірина
Мешкала в наших краях?
Тетяна Лемешко

Голод не куля, він вбиває повільно, завдає жахливих мук, нестерпного болю, змушує бачити голодні смерті рідних людей і самому чекати на неї. Саме таку зброю застосував проти українців у 1932-1933 роках Сталін, аби перетворити на рабів, змусити відмовитися від своєї самобутності, мови, культури, традицій і звичаїв. Та попри все, українська нація вистояла і не зламалася.
У нинішній війні росія переслідує ту саму мету, що й під час Голодомору 1932–1933 років – знищення української ідентичності та української нації. І тоді, і нині росія намагається зламати волю українців до спротиву, кидає проти нас весь свій терористичний арсенал. Сталін у XX столітті та путін у XXI зробили вибір на користь геноцидів, бо інші методи упокорення українського народу не спрацювали.
Щоб слугувати запобіжником проти повторення трагедій і злочинів минулого, наша пам’ять має бути живою і чесною, а в ставленні до тих, хто вчиняє злочини проти людства, не повинно бути подвійних підходів.
Нехай світло з наших свічок буде знаком скорботи за “невинно убієнними”. Ми сьогодні станемо храмом пам’яті тим, хто був невинно замучений, знищений, пішов у небуття, хто не дожив, не долюбив, не доспівав свою пісню. Хай для всіх людей доброї волі ця хвилина скорботи стане актом поминання і перестороги. Хай подібне не повториться ніколи.

Ми у Facebook

Залишити відповідь